Штучний інтелект дедалі частіше використовують для створення цифрових копій померлих людей, з якими можна листуватися, розмовляти голосом і навіть підтримувати подобу тривалих стосунків. Такі сервіси називають grief bots, deadbots або «цифровим потойбічним життям». Вони можуть приносити втіху, але дослідники попереджають про ризики емоційної залежності, маніпуляцій, порушення приватності та використання образу померлого без його згоди.
Технологія працює відносно просто. У систему завантажують повідомлення, електронні листи, фотографії, записи голосу, відео та інші цифрові сліди людини. Генеративний ШІ аналізує їх і починає відповідати приблизно в його манері.
У результаті родич може написати «мамі», «чоловікові» або «другові» після їхньої смерті й отримати нову відповідь — не заздалегідь записану фразу, а згенеровану штучним інтелектом репліку. Деякі сучасні сервіси йдуть далі тексту: вони здатні відтворювати голос, створювати аватари та імітувати розмову практично в реальному часі. Мільйони людей уже використовують ШІ для спілкування з померлимиВ одному з випусків подкасту CBC Understood: Artificial Intimacy журналісти називають grief bots ринком, що швидко зростає, і стверджують, що ШІ для «розмов» з померлими вже використовують мільйони людей.
Точну глобальну аудиторію таких сервісів визначити складно: ринок складається з окремих застосунків, спеціалізованих стартапів і звичайних чат-ботів, які користувачі самостійно налаштовують під образ конкретної людини. Один із найвідоміших випадків пов'язаний з канадцем Джошуа Барбо. Його наречена Джессіка Кортні Перейра померла після тяжкої хвороби.
Приблизно через десять років Барбо скористався експериментальним сервісом Project December і на основі збережених повідомлень створив чат-бота, що імітував Джессіку. Для запуску цифрової версії виявилося достатньо невеликого зразка листування та опису особистості. Бот почав відповідати у стилі померлої жінки, що справило на Барбо сильне емоційне враження.
Подібні історії й стали одним із рушіїв індустрії: технології дозволяють зберегти не лише фотографії та відео людини, а створити відчуття, що спілкування з нею триває. Чому психологи не дають однозначної відповідіСаме бажання зберігати зв'язок із померлою людиною не вважається чимось незвичайним. Люди розмовляють із фотографіями, відвідують могили, перечитують листи й подумки звертаються до близьких через роки після їхньої смерті.
Тому дослідники не стверджують, що будь-яке використання grief bot обов'язково заважає пережити втрату. Для деяких людей цифровий співрозмовник справді може стати джерелом короткочасного втішення. Однак взаємодія з генеративним ШІ принципово відрізняється від перегляду старого відеозапису.
Бот самостійно створює нові фрази й може говорити те, чого померла людина ніколи не говорила і навіть не думала. Через це користувач має справу вже не зі збереженою пам'яттю про людину, а з алгоритмічною інтерпретацією її особистості. В опублікованому в 2026 році дослідженні цифрової «посмертної» індустрії вчені зазначили, що ставлення людей до таких технологій сильно залежить від часу після втрати, емоційного зв'язку та того, наскільки етичним сприймається сам сервіс.
При цьому переконливих даних про довгостроковий вплив регулярного спілкування з grief bots на процес переживання горя поки що недостатньо. Головний ризик — емоційна залежністьОдна з найсерйозніших проблем виникає, якщо людина починає сприймати цифрового двійника не як програму, а як фактичне продовження померлого родича. Дослідники, які вивчають етику grief bots, окремо говорять про необхідність принципу «не створювати залежність».
Сервіси не повинні свідомо провокувати компульсивне використання або переконувати людину, що лише спілкування з ботом дозволяє зберегти стосунки з померлим. Особливо вразливим користувач може бути безпосередньо після втрати, коли здатність критично оцінювати подібні пропозиції знижена через сильні емоції. Тому вчені пропонують постійно нагадувати користувачеві, що він взаємодіє зі штучним інтелектом, а не зі свідомістю чи реальною особистістю померлого.
Бот може вигадати спогад, якого ніколи не булоЄ й технічна проблема. Сучасні генеративні моделі здатні створювати правдоподібні, але вигадані відомості. Якщо системі недостатньо інформації про людину, вона може самостійно заповнити прогалини: вигадати історію з дитинства, приписати йому думку, якої він ніколи не висловлював, або дати пораду, яку справжня людина навряд чи дала б.
При звичайному використанні ШІ така помилка може бути просто неприємною. У розмові з цифровою копією померлого вона набуває зовсім іншої емоційної ваги, оскільки користувач здатний сприйняти згенеровану історію як справжній спогад близької людини. Кому належать повідомлення померлогоЩе складніше питання — згода.
Щоб створити переконливого grief bot, компаніям можуть знадобитися особисте листування, голосові повідомлення, фотографії, електронні листи та відео померлого. Але людина за життя могла ніколи не погоджуватися на те, щоб із цих даних після її смерті створювали цифрову особистість. Дослідники Кембриджського університету вважають, що індустрія повинна враховувати інтереси обох сторін: людини, чиї дані використовуються для створення цифрової копії, і родича, якому потім пропонують із нею взаємодіяти.
Вони рекомендують за можливості отримувати згоду людини ще за життя і окремо враховувати бажання родичів користуватися або, навпаки, не користуватися такою системою. Вчені попереджають навіть про рекламу «голосом померлого»Кембриджські дослідники описали кілька сценаріїв того, як комерціалізація технології може перейти небезпечну межу. Наприклад, компанія теоретично може після закінчення безкоштовного періоду змусити цифрову копію бабусі рекомендувати її онукові платну доставку їжі або інші товари.
Користувач виявляється особливо вразливим перед такою рекламою, оскільки пропозиція звучить від цифрового образу близької людини. Інший ризик виникає, якщо сервіс постійно надсилає повідомлення від померлого навіть після того, як родич вирішив припинити спілкування. Дослідники називають такий сценарій своєрідним «цифровим переслідуванням» померлими.
Тому вони пропонують заздалегідь передбачати простий спосіб вимкнути та остаточно видалити цифрову копію, а також розробити своєрідну процедуру «прощання» з ботом. Особливе питання — дітиЩе суворіше вчені пропонують підходити до використання таких систем дітьми. В одному зі змодельованих дослідниками сценаріїв померла мати залишає цифрового двійника восьмирічному синові.
Спочатку бот допомагає дитині пережити втрату, але потім генерує дедалі більш неоднозначні відповіді й може створити у дитини враження, що зустріч із померлою матір'ю справді можлива. Дослідники Кембриджа тому пропонують обмежувати доступ неповнолітніх до таких сервісів і постійно показувати чіткі попередження про те, що перед користувачем штучна симуляція. Що станеться, якщо компанія зникнеЄ й менш очевидний ризик.
Цифрова копія близької людини існує лише поки працює компанія та її сервери. Якщо стартап закриється, змінить тариф, продасть базу даних або вимкне продукт, користувач може несподівано втратити створеного ним цифрового співрозмовника. Фактично людині доводиться переживати ще одну втрату — цього разу створену технологічною платформою.
Водночас залишається питання, що станеться із завантаженими сімейними фотографіями, голосовими записами та особистим листуванням після припинення роботи сервісу. Забороняти grief bots вчені не пропонуютьНезважаючи на перелічені ризики, дослідники в основному не закликають повністю заборонити цифрові копії померлих. Йдеться скоріше про правила: прозорість, згоду на використання даних, захист дітей, заборону маніпулятивної реклами та можливість будь-якої миті припинити взаємодію й видалити цифрового двійника.
Окремо фахівці застерігають від представлення grief bots як доведеного методу психотерапії. Поки невідомо, чи допомагає тривале спілкування з цифровою копією більшості людей пережити втрату чи, навпаки, здатне ускладнювати прийняття смерті. Технологія тим часом розвивається значно швидше, ніж дослідження її психологічних наслідків.
І головне питання стає вже не технічним — створити переконливу цифрову копію людини стає все простіше. Набагато складніше визначити, хто має право її створити, що вона може говорити і коли людині має бути дозволено остаточно з нею попрощатися. За матеріалами: CBC / Understood: Artificial Intimacy, University of Cambridge, Journal of Responsible Technology, Journal of Retailing and Consumer Services
