Вранці минулої п’ятниці камера українського безпілотника помітила російського солдата, який боязко рухався між деревами на околицях Бахмута. В цей же час ворожа атака тривала на східному боці міста, пише New York Times.
Оператор безпілотника зафіксував координати і відправив їх командирам артилеристів. Через кілька хвилин українська артилерія вдарила по будинках, де ховалися росіяни. На екрані оператора безпілотника було видно, як хмара диму після удару тихо здіймається вгору. Пізніше того ж дня з района на сході Бахмуту з гуркотом вирвався броньований евакуаційний автомобіль з пораненими українськими солдатами. Захисники України теж постраждали від ворожих ударів.
Ця похмура битва зайшла в глухий кут і набула ритму бою за титул чемпіона у суперважкій вазі. Суперники зійшлися лоб в лоб у одній з найбільш довготривалих битв за всю війну. Вона сильно контрастує з українською стратегією на інших ділянках фронту, де українська армія змушувала росіян відступити, уникаючи прямого зіткнення і покладаючись на вправні маневри, обман і західну далекобійну зброю.
«На ранньому етапі війни українська влада вагалася щодо вступу в масштабні бої на зразок тих, які відбуваються в Бахмуті. Президент Володимир Зеленський у рідкісні хвилини публічного сумніву міркував, чи смерть близько 100 українських солдатів щодня в Сєвєродонецьку і Лисичанську варті того, щоб і далі битися за зруйновані міста. Але цього разу жодних сумнівів немає», – пише видання.
І нове дослідження свідчить, що смертельні міські бої минулого літа були не такими вже й безглуздими, як, можливо, здавалося на той час. Інститут зовнішньополітичних досліджень (Foreign Policy Research Institute) опублікував аналіз двох передових військових аналітиків, який виправдав бої на виснаження. Запекле протистояння ослабило армію Росії достатньо сильно, щоб два українські контрнаступи добилися успіху, – вважають експерти Роб Лі і Майкл Кофман. Дві операції в Харківській і Херсонській областях стали найбільш принизливими поразками у війні для Росії під керівництвом Владіміра Путіна.
«Те, скільки боєприпасів витратила Росія і які вона понесла втрати, створило умови для поразки російської армії», – пояснив Лі.
Чи зможе Бахмут зіграти таку ж роль для очікуваного весняного наступу України? Лі вважає, що це буде залежати від багатьох факторів включно з тим, скільки солдатів Росія зможе відправити на фронт після мобілізації восени. New York Times пише, що стратегічна цінність Бахмута сумнівна. Але місто стало важливим символом для обох сторін. Для Росії окупація міста стала б найбільшим успіхом за багато місяців. Для України довгі і виснажливі бої зробили Бахмут символом національної стійкості.
Минулого місяця Зеленський згадав про місто під час звернення до Конгресу, а також вручив спікеру Палати представників Ненсі Пелосі український прапор, підписаний солдатами, які захищають Бахмут. Видання також застерігає, що розмови про «фортецю Бахмут» можуть створити ризики. Аналітики застерігають, що такий титул може вплинути на військові рішення і потенційно затягнути відступ військ з міста, якщо виникне така необхідність.
New York Times пише, що битву за Бахмут можна поділити на дві фази. В перші 100 днів місто атакували загони регулярної армії Росії, а потім до них долучилися найманці з ПВК «Вагнер». Друга фаза значно кривавіша. Росія почала атакувати місто, використовуючи бригади з в’язнів. Власник «Вагнера» і близький друг російського президента Євгєній Прігожин розглядає перемогу в Бахмуті як спосіб зміцнити свої політичні позиції в Росії. Саме він почав випробовувати нову тактику. Видання пояснює, що солдати-в’язні фактично стають гарматним м’ясом. Українські солдати називають такий російський підхід «атакою людськими хвилями».
«Фактично вони беруть на себе основний удар української відповіді. А потім заходять краще підготовлені сили, щоб захопити територію, через яку пройшли ці люди», – пояснив американський військовий на умовах анонімності.
Український полковник у відставці Сергій Грабський сказав, що бої в Бахмуті і на його околицях – це «абсолютно інша за своєю природою» війна. За його словами, Україна продовжує обороняти місто частково тому, що «їхні втрати важливі для нас».
