Два місяці тому Європейська рада затвердила таке очікуване та омріяне Україною рішення про надання нашій державі статусу кандидата у ЄС.
Його схвалили за особливою процедурою (жодна держава в історії Євросоюзу не отримувала цей статус так швидко після подання заявки на вступ) та в унікальному форматі (статус кандидата нам дали, але ніби "авансом", бо одночасно висунули сім "умов" його отримання).
А ще Єврорада встановила: до кінця року Єврокомісія має відзвітувати про прогрес у виконанні цих умов. А це означає, що діяти треба якомога швидше.
Про сім критеріїв, чи то рекомендацій, для України, які ЄС визначив у рішенні про статус кандидата, говорилося багато. Україна на найвищому рівні пообіцяла втілити їх якнайшвидше і навіть взяла конкретні зобов’язання щодо часу.
Профільна віцепрем’єрка Ольга Стефанішина ще до офіційного ухвалення рішення про кандидата заявила, що Київ виконає всі сім умов до кінця року.
Але технічного виконання "умов" на шляху до членства в ЄС недостатньо. Це треба усвідомлювати вже зараз.
Перевірки критеріїв, які встановлює Брюссель у цих документах, так само не є суто технічними. Держави ЄС мають не лише побачити формальне "проставляння галочок" про виконані задачі – для них набагато важливіше відчути та повірити, що Україна прагне реформ. У травні та червні саме через брак такого відчуття з боку окремих держав (зокрема, Данії, Швеції та Нідерландів) надання нам статусу кандидата було під питанням.
Якщо бути зовсім точним, то йдеться не про сім вимог ЄС, а про сім блоків реформ, виконання яких Євросоюз визначив як умову того, що статус кандидата збережеться:
(1) реформа Конституційного суду
(2) продовження судової реформи
(3) антикорупція, включно з призначенням керівника САП
(4) боротьба з відмиванням коштів
(5) втілення антиолігархічного закону
(6) узгодження аудіовізуального законодавства з європейським
(7) зміна законодавства про нацменшини.
Оптимістичним терміном для затвердження того, що Україна виконала умови, європейці вважають середину чи другу половину 2023 року.
Однак щоби вкластися у цей термін, Києву потрібно якомога швидше почати виконання тих вимог ЄС, процес по яких є тривалим.
Наразі найпріоритетнішим є схвалення Верховною радою двох законів – про нацменшини та про медіа, які імплементують норми, що увійшли до критеріїв ЄС.
Без ухвалення закону про нацменшини Угорщина (та, імовірно, не лише вона) не дасть згоду на відкриття переговорів про вступ України до Євросоюзу. Зараз уряд завершує розробку цього закону, він ще не зареєстрований у ВР. Потім закон має пройти "горнило" Венеційської комісії, яка послухає думку нацменшин в Україні і гарантовано знайде якісь нюанси. Далі (очевидно, до другого читання) закон треба буде змінити, врахувавши позицію ЄК.
Другий складний для виконання критерій стосується законодавства про медіа.
Його поява у переліку критеріїв ЄС цікава сама по собі, адже це питання донедавна не вважали геть проблемним; і до того ж, воно майже не регулюється європейським правом.
Утім, за даними видання, реальна причина появи цієї рекомендації інша.
Вона начебто виникла через наполегливі спроби опозиції залучити європейських партнерів до вирішення питання з телеканалами "Прямий", "Еспресо" та "5 канал", трансляцію яких влада відключила від мультиплексу у вельми сумнівний спосіб.
У ЄС не погодилися напряму лобіювати це питання у рішенні про кандидата – а натомість завели інше "медійне" питання.
При цьому, як саме європейці будуть оцінювати його виконання – сказати складно.
Це були ключові "парламентські" завдання, але є ще й "президентські".
А до президента ключові вимоги – забезпечити чесні конкурси в НАБУ, на нового суддю Конституційного суду, а також не зруйнувати хиткий баланс у сфері прокуратури, що встановився після призначення очільника САП.
